Категорія: Історія архітектури Києва

Передумова створення
Указом імператора Миколи І від 23 грудня 1834 р. було змінено управління в Києві. Цим указом ліквідовувалося Магдебурзьке право в місті. Замість Магістрату було впроваджено російську модель міського самоврядування (дума і управа). Відтепер господарством Києва відала Міська Дума, що стала виборним розпорядчим органом міського самоврядування, та її виконавчий орган — міська управа.

Історія
Спочатку Дума мала станово-предста­вницький характер, а після «Городового положення» 1870 р. обиралась на основі майнового цензу, її очолював міський голова, якого обирали тер­міном на 4 роки. Нове «Городове положення» 1892 р. було спрямовано на ліквідацію царизмом ліберальних реформ. Київське міське самовряду­вання цілком перейшло до представників дворянства й великої буржуазії. Окрім того, розширились офіційні права царської влади, яка дедалі біль­ше втручалася в справи міського управління.

В липні 1917 році вперше і во­станнє вибори до Міської Думи відбулися за партійними списками на основі загального, прямого, рівного, таємного та пропор­ційного голосування, в якому взяли участь 53 відсотки виборців. Однак Дума, обрана за новим демократичним законом Тимчасового уряду, про­існувала лише до осені 1919 року. В умовах громадянської війни думські депутати доклали чимало зусиль, щоб зберегти місто від руйнувань і злиднів. Із встановленням влади більшовиків діяльність Думи не відновлювали.

Значення
Незважаючи на труднощі й перешкоди в роботі, Київська дума за час свого існування зробила вагомий внесок у соціально-економі­чний та культурний розвиток міста. Хоча, фактично всю владу в Києві цього періоду було зосереджено в руках царських сановників в особі губернаторів та генерал-губернаторів, які призначалися з Петербурга і разом з міністром внутрішніх справ Російської імперії здійс­нювали нагляд за станом міського самоврядування і затвердження всіх найважливіших постанов його органів.

Розміщення
Магістрат, а згодом і Міська Дума розміщувалися на Подолі у будинку Назарія Сухоти за адресою вул. Покровська, 12. І лише 1878 року переїхала у спеціально для неї збудоване у 1874–1878 роках приміщення на Хрещатику. Ще в 1873 році місто виділило позику в розмірі 180 тисяч рублів для спорудження власного приміщення. 22 липня 1874 року, в день імператорських іменин, відбулися урочистості з приводу закладки будівлі Думи. По закінченні офіційної частини міський голова П. П. Демидов Сан-Донато, запросив усіх присутніх на великий сніданок.

28 січня 1878 року міська дума вперше провела своє засідання у новому будинку. Ця двоповерхова будівля нагадувала за своєю формою розігнуту підкову, звернену своїм випуклим боком до Хрещатика. На першому поверсі розмістилися крамниці, які щорічно збагачували міську скарбницю на 30 тисяч рублів; у бельетажі — кімнати для міської управи та зала засідань. Невеличкий третій поверх являв собою чотирикутну вежу з годинником, увінчану шпилем, на якому було закріплено фігуру покровителя Києва архистратига Михаїла роботи місцевого скульптора Єви Куликовської.

Упродовж 1876–1880-х років у будинку містилася знаменита художня школа українського митця Миколи Мурашко, який влаштував тут 1878 року виставку старожитностей Південно-Західного краю і 48 портретів історичних діячів. З 1881 року в ньому почав діяти перший в Європі і тривалий час єдиний у Росії пункт нічних лікарських чергувань. 1900 року будівлю міської думи було реконструйовано, додано третій поверх над бічними крилами будівлі, під керівництвом архітектора Олександра Кривошеєва (1859–1916).[1]

За радянських часів тут розмістився окрвиконком, а архістратига Михаїла замінила велика червона зірка. Ще до революції була поширена думка про помилковий вибір місця для будинку міської думи, що, зрештою, призвело до втрати відкритого простору Хрещатицької площі, названої після цього Думською. Це врахували автори проекту повоєнної відбудови Хрещатика, які вирішили не відновлювати напівзруйновану споруду, а натомість збудувати нове приміщення для Київської міської Ради посередині кварталу, обмеженого вулицями Прорізною та Богдана Хмельницького.

Джерело статті:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Київська_міська_дума

Бра́ма Заборо́вського — пам’ятка архітектури національного значення 18 століття, західний (з боку Золотих воріт) парадний в’їзд до резиденції київських митрополитів на території Софійського собору у Києві. Один із найяскравіших зразків українського бароко.

Історія.

Споруджена 1746 року під час масштабних реставраційно-будівельних робіт на території Софії Київської — ймовірно, архітектором Йоганом Шеделем. Замовник — київський митрополит Рафаїл Заборовський, знавець та любитель мистецтва, іменем якого і названо пам’ятку.

У 19 столітті, під час будівельного буму, брама опинилася у глухому провулку, рівень землі біля неї підвищився на метр. Через це у 1822—1823 роках пам’ятку майже повністю розібрано, арку збереженого східного фасаду замуровано цеглою, а прилеглий митрополичий двір перетворено в сад. Continue reading “Брама Заборовського” →

Особняк Федора Терещенка — пам’ятка історії, мистецтва та архітектури у Києві, що знаходиться на вулиці Терещенківській, 9. Особняк збудований у 1878 році архітектором Володимиром Ніколаєвим.

Будівництво цього будинку було пов’язане із загальною забудовою нового району на пустирі перед будівлею Університету. Архітектор В. І. Беретті, за проектом якого зводився корпус університету, вважав необхідним вирішувати загальну містобудівну задачу комплексно, будувати кам’яні будинки в єдиній зв’язці — як прийнято в столичних містах, про що вже в 1838 році повідомляв київську міську владу. Для проектування будівлі запросили відомого київського архітектора В. М. Ніколаєва.

Будинок до 1878 року вже був зведений, а в 1880-му його власниця, М. Чаплинська, продала ділянку землі з особняком і іншими спорудами у дворі колезькому радникові Ф. А. Терещенко. У 1881 році Терещенко звертається до академіка архітектури А. Л. Гунна і замовляє ескізний проект перебудови придбаної будівлі, оформлення його внутрішньої обробки.

У 1882—1884 роки були виконані будівельні роботи, в яких брали участь петербурзькі підрядчики, фахівці меблевої фірми Мельцера, скульптори Шварц, Ботта, художник Сидіков. Керував будівництвом автор первинного проекту В. М. Ніколаєв.

У закінченому вигляді будівля прийняла асиметричний вигляд — у зв’язку з тим, що була збережена ліва частина особняка, зведеного за первинним проектом. Третій поверх існує тільки з двору, а по головному фасаду за його рахунок була збільшена висота парадних залів другого поверху. Новий центральний вхід висунутий на мостову і прикрашений каріатидами. Вікна другого виділені пілястрами і верхніми фільонками з сюжетами на міфологічні теми, карниз великого винесення оброблений медальйонами і левовими маськаронами, міжповерховий пояс оформлений рельєфом — меандром. Фасад витриманий у формах «неогрек».

Внутрішній простір вирішений в поєднанні урочистості анфілади парадних залів і домашнього затишку досить скромних житлових приміщень. Інтер’єри будуара, диванної, вітальні, кабінету, диванної кімнати, їдальні оформлені ліпним і кольоровим декором, прикрашені різьбленням і є вдалою стилізацією основних архітектурних стилів. В цей же час виникла ідея додаткової прибудови до будівлі, що включає спеціальне приміщення для картинної галереї і зимового саду. Планування цих приміщень виконав В. Ніколаєв.

Джерело статті:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Особняк_Федора_Терещенка